В’їзд в м.Христинівку, з боку с.Орадівки, частенько змушує задумуватись над змістом напису «Христинівка 1574». Безумовно, ця престижна дата належить, перш за все, селу Христинівці – найстарішому селу Уманщини, яке старіше від Умані на 42 роки. Тут протягом більш як 400 років одне покоління змінюється наступним і кожен теперішній житель навряд чи може щось сказати про своїх предків глибше п’ятого покоління, тобто часів відміни кріпосного права. А що було до цього, чи збереглися в літературі, архівах якісь історичні відомості про більш ранню Христинівщину?. І чому це село першим в краї було засноване козаками? Чи можна щось сказати про тих людей, які сюди першими приходили? Чи залишились їх нащадки тепер і хто ж вони? Ці питання давно цікавили жителів села. Христинівка вперше згадується в 1574 році, найближчий замок був в Немирові, але це місце козацтву було добре відоме, так як Северин Наливайко зі своїм козацьким війсь-ком в 1596 році перечікував тут зиму в Уманських та Севастянівських лісах, а далі пішов на Корсунь. Про Христинівку (Христиград) згадується в 1654 році, в період визвольної боротьби українського народу від польських магнатів Потоцького і Чернівецького. На початку 1665 року повстання проти польських панів охопило всю Правобережну Україну. Козацькі части-ни під керівництвом Івана Брюховецького і російського війська на чолі з П.Скуратовим і Василем Кікіним перейшли на Правобережну Україну і місцеве населення підтримало їх. У 16ст. і майже все 18 ст. на Правобережній Україні повновладними господарями були польські магнати, які всіляко гнобили населення. Селяни разом з козаками виступали проти польських і українських поневолювачів. Так у Христинівці 1608 році була знищена гребля ставка і спалений млин пана Свірського. Христинівчани брали участь у війні украї-нського народу 1648-1654 р.р. під проводом Б.Хмельницького. 1654 року за непокірність населення військо коронного гетьмана Чарнецького штурмом захопило і майже знищи-ло Христинівку. Але селяни не припиняли боротьби проти польської шляхти. Вони активно допомагали загонам уманського полковника І.Сербина, які 1665 року оволоділи багатьма укріпленнями, в тому числі і Христинівкою. В ті часи існував шлях з Черкас на Корсунь, Звенигородку та Вінницю і далі на Польщу, мабуть він таки йшов і через с. Христинівку, а валку возів супроводжували найманці-козаки, через це й знали її. Ця дорога є й тепер, але йде повз місто Христинівку, а в старі часи завдяки їй під Христинівкою в 1672 році, повертаючись з походу, тут зупинилось військо гетьмана Петра Дорошенка.

    
    Під впливом буржуазних реформ, які проводились у 60-70 рр XIX ст. в с. Христинівка відбулися помітні зміни, насамперед у соціально-економічній сфері. Внаслідок скасування кріпосного права селяни ставали особисто вільними, мали можливість купувати і продавати рухоме і нерухоме майно (включаючи землю). Водночас характер аграрної реформи створював умови для збереження землеволодіння поміщиків, обезземелення та майнове розшарування селянства. Після завершення промислового перевороту в регіоні розвиваються підприємства з вільнонайманою робочою силою, розширюється торгівля, будується залізниця. Спочатку планувалося спорудити станцію ІІ класу біля с. Шукайвода на землях поміщика Терещенка, який повинен був продати для цього 40 десятин чорноземних грунтів. Терещенко підкупив проектувальників і вмовив їх змістити станцію на невигідні для сільського господарства болотяні ділянки біля села Христинівка. Перед спорудженням станції були проведені дренажні, осушувальні роботи. За короткий строк створені будівельні артілі і розпочалися роботи по спорудженню паровозного депо, 48 квартирного житлового будинку для поїздних бригад. Умови праці були нелегкими. Робітники жили в сирих куренях і землянках, щодоби працювали по 12 годин.

Коли у серпні 1914 року розпочалася Перша світова війна, чоловіків призивного віку мобілізували в армію, за виключенням тих, хто працював на залізниці. Більшість із них загинули на фронтах, а багато з тих, що повернулися, були покалічені. Війна розорила малоземельних селян, які залишилися без основної робочої сили. Весь тягар перекладено на плечі жінок та дітей. Крім цього, вони стали виконувати окопні роботи, готували запасні лінії оборони , будували військові споруди на території Уманського повіту. Крім того, збільшувалися податки, а особливо повинності –гужова, утримання доріг тощо. Про важке становище селян у той час свідчать цифри: по 2,5 десятин землі – на кожне господарство, деякі сім’ї не мали коней, іншої худоби, середній врожай – 50 пудів (8,6 цнт). Коли у серпні 1914 року розпочалася Перша світова війна, чоловіків призивного віку мобілізували в армію, за виключенням тих, хто працював на залізниці. Більшість із них загинули на фронтах, а багато з тих, що повернулися, були покалічені.

Після завершення відбудови народного господарства більшовицька партія приступила до будівництва основ соціалізму. Таку назву отримали глибокі перетворення у всіх сферах суспільного життя. Спочатку рух за колективізацію відбувався згідно ленінських принципів добровільності, поступовості, шляхом переконання. Держава пробувала надавати допомогу бідняцьким господарствам. Для підвищення і зміцнення незаможницьких колективів губернський сільський банк надавав кредити: на придбання реманенту, на землеустрій та інший.

64 роки минуло з того часу, коли прогриміли останні постріли Великої Вітчизняної війни. Давно залікувала рани полита кров’ю земля, та не стерти ніколи в пам’яті народній подвиг тих, хто не шкодуючи свого життя боронив рідний край від фашистської навали. 
       Ми пам’ятаємо і шануємо воїнів Великої Вітчизняної, схиляємо голови перед трудівниками тилу, розуміємо біль тих, хто був змушений жити в окупації і терпів знущання фашистів, зі скорботою слухаємо спогади дітей війни, чиї спогади чи не найвразливіші.

      Коли почалася Велика Вітчизняна війна, христинівці під керівництвом партійних і радянських органів віддавали все необхідне й можливе для боротьби з ворогом, послали на фронт своїх кращих синів.
       25 липня 1941р. лінія фронту вже проходила біля Христинівки. Два дні жорстокі бої з окупантами вели тут частини 6-ї і 12-ї армій Південного фронту. 27 липня загарбники захопили селище.