Коли степи України палали у вогні війни за волю, молоде військо УНР мало близько трьох десятків бронепотягів. Називали їх українські вояки по–різному: від ніжно–романтичних "Гандзя" і "Люся" – до грізних "Помста", "Палій" і "Громобій". Та в більшості своїй панцерники мали імена патріотичні: "Вільна Україна", "Гайдамака","Запорожець", "Сагайдачний", "Воля"… Були серед них і трофейні, польські та російські, і зроблені в Україні – у Дрогобичі й Києві. Були справжні, зі сталевими стінами і потужними гарматами, а були й саморобні, які жартівники–фронтовики прозвали "солом’яними панцирками". Панцерник "Хортиця" пройшов шлях від "солом’яного" до одного з найгрізніших у війську УНР. Спочатку його наспіх склепали у кам’янецьких майстернях і кинули на фронт. Йому личило перше ім’я – "Запорозька Січ", бо стінки вагонів мав майже такі, як частокол давньої однойменної козацької фортеці – дерев’яні, зі скріплених докупи шпал, пофарбованих у сіро–зелене. Їх пробивала навіть вдало випущена ворогом куля зі звичайної гвинтівки, не те що снаряд. Проте мав славу щасливчика – вціляли у нього рідко, бо низенький був…

   У серпні 1919–го він повільно, але впевнено повз через Вінничину, пробиваючись через ворожі заслони, час від часу зупиняючись, щоб відновити пошкоджене залізничне полотно – на Христинівку. Потрапивши у Христинівці в оточення, зумів не тільки з боєм прорватися з ворожого кільця, але й "підлататися" на станції Монастирище новеньким панцерним паротягом, відбитим у "червоних". Зовсім скоро отримали ще й два справжні панцирні вагони – цього разу вже від "білих". Ощетинившись чотирма тридюймовими гарматами і 14 кулеметами, український бронепотяг вирушив у нові бої. Скроєний з частини "Запорозької Січі", трофейних більшовицького панцерника "Сєдьмой Сумской" і денікінського "ОВО–ч.3", бронепотяг "Хортиця" поєднав найкращі їхні якості. Саме таким – в усьому блиску справжнього броньованого монстра з ретельно намальованим на бронестінці тризубом, "Хортиця" залишилася на єдиному фото, зробленому у вересні 1919 року на станції Тальне сучасної Черкащини. В успішних боях за Вапнярку, Рудницю і Попелюхи шрапнель снарядів і кулеметні черги з "Хортиці" сіяли паніку в рядах білогвардійців–денікінців, які прийшли в Україну, намагаючись повернути державу під крило "єдіной і нєдєлімой" імперії. Не знав хоробрий екіпаж, що воювати йому залишалося вже не довго…

   Наприкінці жовтня 1919–го довелося знову битися за Вапнярку, яку вчергове захопили денікінці. В тяжкому бою загинуло шестеро козаків залоги панцерника, ще 12 були поранені – у тім числі двоє старшин. Серйозно ушкоджений ворожими снарядами паротяг вже не міг бути таким маневреним, як раніше, проте таки вийшов переможцем і виніс з бою уцілілих козаків свого екіпажу. Остання битва була під Проскуровим (сучасним Хмельницьком) – зранена "Хортиця" зійшла з ушкоджених рейок під укіс…

Підготував: Світлана КРАВЕЦЬ

Джерело: Всеукраїнська незалежна суспільно-громадська газета "Козацький край