Під впливом буржуазних реформ, які проводились у 60-70 рр XIX ст. в с. Христинівка відбулися помітні зміни, насамперед у соціально-економічній сфері. Внаслідок скасування кріпосного права селяни ставали особисто вільними, мали можливість купувати і продавати рухоме і нерухоме майно (включаючи землю). Водночас характер аграрної реформи створював умови для збереження землеволодіння поміщиків, обезземелення та майнове розшарування селянства. Після завершення промислового перевороту в регіоні розвиваються підприємства з вільнонайманою робочою силою, розширюється торгівля, будується залізниця. Спочатку планувалося спорудити станцію ІІ класу біля с. Шукайвода на землях поміщика Терещенка, який повинен був продати для цього 40 десятин чорноземних грунтів. Терещенко підкупив проектувальників і вмовив їх змістити станцію на невигідні для сільського господарства болотяні ділянки біля села Христинівка. Перед спорудженням станції були проведені дренажні, осушувальні роботи. За короткий строк створені будівельні артілі і розпочалися роботи по спорудженню паровозного депо, 48 квартирного житлового будинку для поїздних бригад. Умови праці були нелегкими. Робітники жили в сирих куренях і землянках, щодоби працювали по 12 годин.

Переважна більшість із них були жителями села Христинівки. 18 грудня 1890 року було урочисто відзначено відкриття руху пасажирських і товарних поїздів. На цьому святі були присутні жителі села, поміщики, будівельники та священник, який освятив паровоз, колеса тендерів і вагонів. У січні 1905 року в країні вибухнула революція, яка мала на меті ліквідувати перешкоди на шляху розвитку країни. Одним з головних питань революції було земельне. Поміщицьке землеволодіння, можливість експлуатувати селян напівфеодальними методами спричинили активну участь селян Христинівки у революції. В селі Христинівка було два поміщики: Красицький (дід якого у 1818 році купив с. Христинівку в спадкоємців Яна Стахурського), - мав 963 десятини землі і Терещенко – 948 десятини землі.

      Селяни за мізерну плату (30 копійок в день) обробляли панську землю. Крім малоземелля селяни були незадоволені численними податками, викупними платежами, роботами (селяни ремонтували панський млин, возили дрова, проводили закіс, відкіс, заорки і оборки, возили на ярмарок панський хліб). Були в Христинівці, звичайно, і заможні селяни, які мали від 12 до 167 десятин землі. Але їх було надзвичайно мало. Основна маса селян щиро прагнула відібрати у поміщиків землю. Головною формою боротьби селян проти гнобителів були підпали та страйки працівників в економіях поміщиків Терещенка та Красицького.

       Іноді гнів спрямовувався проти багатих односельців, які володіли складом лісоматеріалів та гуральнею. У вересні 1905 року селяни Христинівки та Шукайводи відмовилися виходити на роботу до економії. Вони вимагали від керуючого збільшити заробітну плату. В економії на той час перебував ескадрон драгунів, які застосували зброю і кілька чоловік було вбито і поранено.

      Христинівки приєдналися до нього та взяли активну участь. 14 жовтня рух поїздів по всій залізниці припинився. В грудні робітники залізниці знову страйкували, вимагаючи підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, покращення медичного обслуговування. Їх боротьбу підтримали і жителі села Христинівки, а саме - почастішали підпали скирт, господарських будівель, потрави поміщицьких посівів. З’явились на той час і листівки, які видавались Уманською організацією РСДРП і закликали до збройного повстання. У липні 1907 року поліція розкрила в селі Христинівка підпільну організацію «Бойова дру-жина», яка нараховувала майже 200 селян (частина селян проживала в с.Шукайводі, Орадівці, Верхнячці). Дружина поділялась на сотні і десятки. Учасників організації арештували і судили. Незважаючи на жорстокі репресії, боротьба селян продовжувалась. На протязі 1909-1911 рр. було здійснено кілька спроб знищення панського майна ( спалення поміщицького магазину – комори, пошкоджено молотарку та інший сільськогосподарський реманент). Майнове розшарування на селі, збільшення кількості малоземельних та безземельних селян, невирішеність аграрного питання поглиблювало конфронтацію і посилювало соціальну напругу - це змусило близько 20 сімей села залишити свої домівки і в пошуках кращої долі переселитися у східні райони імперії. Такі люди виходили з селянської общини, за безцінь продавали свій клаптик землі і назавжди поривали усі зв’язки з громадою села. Особливого успіху столипінська реформа в селі не мала; на 1913 рік на відруби виділилося лише 5 дворів (в районі Волині). Початок ХХ ст. у сфері духовного життя характеризується, незважаючи на складні і суперечливі умови, дальшим поглибленням процесу національно-культурного відродження, але вони не задовільняли духовних потреб більшості населення. Початкова ланка освіти в той час була представлена школами. Так в 1860 році було відкрито церковно-приходську школу, яка проіснувала до 1894 року. В школі було 3 класи , першим учителем був С.Смажелюк.. В 1894 році було збудовано нове приміщення школи з металевою покрівлею. В школі було 3 класи, працювала в школі одна вчителька – дочка Христинівського священника Мироновича. Приблизно з 1906 року в школі працювали два учителі: Майданюк і Мельничук, які працювали до початку імперіалістичної війни. Школа знаходилась біля котельні сучасного Будинку культури. З 1913-1914 рр. було побудоване земське двокласне училище (розташоване в приміщенні, де сучасний дитячий садок – в центрі села). В училищі було 3 класи (групи). Працювали 3 учителі. Один з них Шкурак Олександр Тихонович (викладав рос.мову і літературу), а також був дяком в церкві. З 1915 року завідуючою цього училища була А.П.Андрієвська. Через рік 2-3 річні школи були реорганізовані в 4 (річні). В навчальному закладі вивчалися такі предмети: російська мова, закон Божий, арифметика, історія, географія, природознавство, малювання, співи. Викладання велося на російській мові. Учнів піддавали за різні порушення фізичному покаранню - били різками, змушували стояти на колінах і тримати над головою якийсь тягар. Навчання починалося у жовтні, а закінчувалося у травні. Проте, не всі діти могли відвідувати школу і тому 2/3 населення було неписьменним. Не було у селі і клубу. (Записано зі слів Шкурака О.Т. Олійника П.К.). Процес навчання був припинений з початком революційних подій 1917 року.