Коли у серпні 1914 року розпочалася Перша світова війна, чоловіків призивного віку мобілізували в армію, за виключенням тих, хто працював на залізниці. Більшість із них загинули на фронтах, а багато з тих, що повернулися, були покалічені. Війна розорила малоземельних селян, які залишилися без основної робочої сили. Весь тягар перекладено на плечі жінок та дітей. Крім цього, вони стали виконувати окопні роботи, готували запасні лінії оборони , будували військові споруди на території Уманського повіту. Крім того, збільшувалися податки, а особливо повинності –гужова, утримання доріг тощо. Про важке становище селян у той час свідчать цифри: по 2,5 десятин землі – на кожне господарство, деякі сім’ї не мали коней, іншої худоби, середній врожай – 50 пудів (8,6 цнт). Коли у серпні 1914 року розпочалася Перша світова війна, чоловіків призивного віку мобілізували в армію, за виключенням тих, хто працював на залізниці. Більшість із них загинули на фронтах, а багато з тих, що повернулися, були покалічені. Війна розорила малоземельних селян, які залишилися без основної робочої сили. Весь тягар перекладено на плечі жінок та дітей. Крім цього, вони стали виконувати окопні роботи, готували запасні лінії оборони , будували військові споруди на території Уманського повіту. Крім того, збільшувалися податки, а особливо повинності: гужова, утримання доріг тощо. Про важке становище селян у той час свідчать цифри: по 2,5 десятин землі – на кожне господарство, деякі сім’ї не мали коней, іншої худоби, середній врожай – 50 пудів (8,6 цнт). Великі події покладали селяни на Українську Центральну Раду. Уманський повітовий селянський з’їзд, серед делегатів якого були і жителі с. Христинівки, надіслав вітання Центральній Раді, запевнив, що визнає її за вищий Український уряд (Відбудова держави. К., 1993 №3-с13). Після перемоги більшовицького збройного повстання жовтня 1917 року одним з перших декретів нової влади був Декрет про землю, за яким вся поміщицька, церковна земля оголошувалася націоналізованою і передавалася селянам. Це стало сигналом для виступу селянства. На початку листопада селяни села Христинівки вигнали з маєтків поміщиків Красицького, Семерецького і Терещенка, відібрали в них землю і розділили між бідняками. Уманська спілка землевласників, до якої входили і поміщики Христинівки, 14 листопада 1917 року писала до Центральної Ради: « Населенням захоплені всі маєтки, живий і мертвий інвентар, всі запаси. В маєтках погроми, розкрадання кормів та іншого майна. Жилі будинки розгромлені Просимо якнайскоріше надісла-ти в Уманський повіт (район) збройні сили». («За честь хлібороба» 1963р. 5 грудня). Лідери Центральної Ради допустили цілий ряд помилок. Не могли вони встояти і перед наступом більшовицьких військ. Вже 19 лютого 1918 року в Христинівку з Києва прибув загін червоноармійців на чолі з І.Куликом, який встановив радянську владу на станції та в селі. Лідери Центральної Ради змушені були запросити на допомогу війська Німеччини та Австрії, з якими підписали у Бресті 9 лютого 1918 року мирний договір. В березні 1918 року німецькі та австрійські війська вступили у села Христинівщини. Головною метою поставили пограбування селян, відновлення влади поміщиків, які негайно пред’явили претензії на свої колишні землі. Німецька окупаційна влада розігнала Центральну Раду 29 квітня 1918 року. За часи гетьманування Павла Скоропадського (травень-листопад 1918 р) жителі села неодноразово піднімали повстання і разом з партизанами села Верхнячки не давали змогу окупантам грабувати села. Поступово керівництво збройною боротьбою переходить до рук більшовиків. В селі з’являються більшовики, направлені Уманською об’єднаною організацією КП(б)У. Для підготовки і керівництва всезагального повстання створюється революційний комітет. Новостворений ревком одразу повів агітаційну роботу, поширюючи ідеї більшовизму серед робітників, службовців станції та села. Уряд Директорії теж не знайшов підтримки серед христинівчан. Так 27 лютого 1919 року робітники і селяни Христинівки притиснули петлюрівські загони і разом з більшовицькими військами заволоділи станцією. Уманська газета «Известия» 29 березня 1919 року писала: Христинівська волость. Там організовано волосну раду. Зусиллям партійних керівників в селі організовано комбід. Весною 1919 р. більшовики проводили політику під назвою «воєнного комунізму». Так під час вилучення хліба (на потреби революційній армії та робітникам) залишали лише по 1 пуду (16 кг) зерна на чоловіка в місяць. Комбіди зобов’язані були допомагати вилучати у заможних селян і середняків зерно. Трудове селянство всіляко, в тому числі і збройним шляхом, опиралося насильницькому вилученню хліба. Тому й не дивно, що виникло багато повстанських загонів. На території Христинівщини діяли загони Волинця, Клименка, Стецюри, Соколівського, Кобахи (Івана Гринчука). В ході громадянської війни залізнична станція неодноразово захоплювалась різними збройними формуваннями (військами Тютюнника Ю. у червні 1919 р., Клименка; у жовтні 1919 Денікіна, повстанцями Махна). Влітку 1919 року на станції Христинівка була розстріляна команда більшовицького бронепоїзда «Вуглекоп». В складі радянських військ були добровольці – китайці 4-го інтернаціонального полку і бійці угорського кавалерійського дивізіону, які певний час квартирувалися на території села. У грудні 1919 року денікінські війська були вибиті з Христинівки. 11 січня 1920 року через Христинівку пройшли частини 12 армії С.Меженінова, як і в попередні рази, більшовицькі війська принесли з собою Радянську владу.

      25 травня 1920 року М.Калінін зробив зупинку агітпоїзда на ст. Христинівка. На площі між вокзалом і селищем було проведено багатолюдний мітинг. Калінін разом з Будьонним і Ворошиловим провів огляд дивізії 1-ї Кінної армії. Основна маса селян хотіла бути господарем на своїй землі. Проте умови громадянської війни, коли влада постійно змінювалася, дуже утруднювали життя на селі. З початком НЕПу було відмінено негайне створення колективних господарств, відновлювалася оренда землі, приватне землеволодіння і використання найманої праці. Селянське господарство в селі щодо кількості землі на той час поділялися на бідняцькі – 1-3 десятини, середняцькі – 4-6 десятин, заможні – 8-10 десятин землі. Життя селян, особливо бідняків, було дуже важким. Зі спогадів односельців, з харчів були хліб, картопля, 1 пляшка олії на тиждень. В деяких сім’ях після сніданку хліб закривали у скриню до вечора. Одяг був власного виробництва. Ті односельці, які працювали на залізниці, були забезпечені краще. Слід наголосити, що для освітлення осель використовували лій, жир; вогонь добували при допомозі кресала і губки; замість мила використовували глину, вапно і попіл. Запальнички і мило можна було обміняти (купити) на станції за значну кількість харчів (хліба, м’яса). У 1920 році в селі був створений комітет незаможних селян, який став опорою партійних органів. А ще раніше (напр.1919р) молодіжний (комсомольський) осередок, який був малочисельним (8-12 чоловік) і складався з найбідніших елементів села, наймитів. 20 серпня 1920 року загальні збори членів КСМУ вирішили відкрити школу для селян - комсомольців та робітників залізниці. Вона давала загальноосвітню підготовку та готувала молодь до вступу у технікум («Трибуна хлібороба» 1968 р., 26 жовтня). В 1923 році створено Христинівський район з Христинівської та Верхняцької волостей з райцентром у селі Христинівка. В 1927 році райцентр було перенесено у селище (нині м.Христинівка). Цього ж року молодь села взяла участь у районній спартакіаді Христинівщини.