Наш край в кінці 20-х – 30-х роках - Історичні сторінки міста - Каталог статей - Христинівська станція юних техніків
Понеділок, 20.02.2017, 16:11
Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Історичні сторінки міста

Наш край в кінці 20-х – 30-х роках

Після завершення відбудови народного господарства більшовицька партія приступила до будівництва основ соціалізму. Таку назву отримали глибокі перетворення у всіх сферах суспільного життя. Спочатку рух за колективізацію відбувався згідно ленінських принципів добровільності, поступовості, шляхом переконання. Держава пробувала надавати допомогу бідняцьким господарствам. Для підвищення і зміцнення незаможницьких колективів губернський сільський банк надавав кредити: на придбання реманенту, на землеустрій та інший. Незаможному селянству надавалися пільги: право придбати за зниженими цінах ліс, випасати на полях худобу після збору врожаю, безкоштовне навчання і лікування. Всіляко заохочувалось створення товариств по спільному обробітку землі (ТСОЗ). Так з 1926 по 1928 рр в селі діяла сільськогосподарська артіль, а в 1929 році в зв’язку з розширенням та збільшенням кількості її працівників було прийняте рішення про реорганізацію артілі в колгосп, який отримав назву «Серп». Колгосп спочатку поділявся на 6 частин (колгоспів) а через 3 роки залишилося 3 частини (колгоспи), які отримали власні назви – імені XVII Партз’їзду (після його проведення -1934 р.), ім. XVIIІ партз’їзду – після його проведеня в 1939 р., та ім. Калініна. Пн-Зах. частина села (від Грабового, Олійникового кутків до Балкан – де клуб і вул. Заводська) – належали землям колгоспу ім. XVII партз’їзду; Пн–Сх частина села (Волинь, П’ятихатки, від Лірикового ставка до Заводяного або Коломійця кутка ) – належали землям колгоспу ім.Калініна; Пд–Зх частина села ( де сучасна вул. Леніна, Кобалів куток, Шпильків куток, волость, та аж до вул. Кірова) – до речі найбільша територія, належала землям колгоспу ім. XVIIІ партз’їзду. Слід згадати про паровий млин, який було збудовано в роки НЕПу євреєм Єлем Лембрзьким. Паровий млин був досить сучасним на той час. Свою с/г продукцію привозили на млин не тільки жителі Христинівки, а й Угловати, Шукайводи та Верхнячки. З припиненням НЕПу і початком колективізації млин припинив існування, а з часом був розграбований. В 1929-1930 рр, в селі йшло посилене «добровільне» залучення селян до колгоспів: як згадують очевидці (Дядюк С.Ф., Кравчук Л.М) постійно проводилися персональні розмови, обходи дворів, різні натиски аж до відсидки селян в льоху. І одночасно проводилось розкуркулення, відбирання всього господарського майна, переселення в найгіршу у селі хату або аж вивезення всієї сім’ї на заслання на північ. Якщо селянин Христинівки мав 2-3 га землі, 1 корову та коня і не йшов в колгосп – його вважали куркулем. На нього накладали тверде завдання – здати державі 120 пудів зерна. Хто не погоджувався, його «уповноважені» заарештовували і забирали назавжди. Їх подальша доля невідома. Робота в колгоспі була важкою. Облік: людино-день, плата –12 коп. збирання, молотьба – вручну, великі податки. В 1932-1933 рр. трудодень становив 37 коп. в той же час в крамниці Івана Нерушака (знаходилась біля сучасної церкви) ціни були високі: пачка цигарок – 35 коп., цукор (1кг) – 2 крб, чоботи – 32 крб. Голод 1932-1933 рр - страшна сторінка нашої історії. Не обминув він і наше село. Хоча, слід зазначити, що ситуація була значно кращою, порівняно з іншими селами району. Це пояснюється тим, що певна кількість жителів села працювала на залізниці та робітниками на підприємствах селища (станції) Христинівка, а вони отримували продпайок.

       Зі слів очевидців (Олійника П.К.) «… зима 1933 була дуже холодною, паливо було дефіцитом. Солома з дахів йшла на годівлю худобі, а на опалення пішли огорожі дворів, підсобні будівлі, хліви, комори… По селу їздив віз, який підбирав мертвих (і не завжди) дітей та дорослих. В селі в період голоду постійно існував пошук їстівного (мерзла картопля, гнилі буряки, корж з висівок, млинці з ліщинового цвіту). Коли почалися польові роботи, безпосередньо на полях організовували кухні, варили баланду. Однак ця мізерна підгодівля не рятувала». Про кількість загиблих під час голоду важко говорити про точні цифри. Під час подвірного опитування (яке проводилось на поч. 1990 року і записано Кравчуком… є така цифра – 142 чол). Але якщо порівняти з кількістю загиблих в селах Угловата (217) та Шукайвода, то очевидно, ця цифра є набагато більшою. Радянська влада постійно приховувала цей акт геноциду проти українства, не вівся облік померлих, замовчувався сам факт голоду. Ще одна трагічна сторінка історії нашого села – це сталінські репресії 1937-1938 рр. В нашому районі сталінським репресіям було піддано 814 чол., з яких до вищої міри засуджено 540 чол. За спогадами Дядюка Василя Микитовича ( батько якого був репресований у 1937 р.), інших односельців близько 90 чол. були заарештовані та засуджені за участь в «Антирадянській терористичній організації» та «Правотроцькістській диверсійно-шкідницькій організації». Більшість цих звинувачених і засуджених розстріляли. На сьогодні всі жертви репресій повністю реабілітовані. Політика влади у галузі культури в 20-30 рр в першу чергу передбачала у короткий строк ліквідувати неписьменність, створити систему народної освіти, а усю гуманітарну сферу перетворити в інструмент ідеологічного впливу. Важливим завданням в сер.20 –х рр. була ліквідація неписемності. В селі Христинівка на 1925 р. діяла 4-х класна школа (охоплювала майже 48% дітей шкільного віку /8-15 років/, діяла в приміщенні сучасного дитячого садка в центрі села) , для дорослого населення при школі діяв лікнеп. Після прийняття постанови від 25 лютого 1930 року «Про загальне обов’язкове навчання» кількість дітей, які навчалися в школі постійно зростає з 210 учнів до 472 на 1941 р. З 1936 року в школі з року в рік додавався клас ( 1937 - 8 кл.; 1938 - 9кл.; 1939 - 10кл. так звана «прогресивка»). Школа напередодні війни стає десятирічною. Учні сусідніх сіл Угловати, Шукайводи, Розсішок навчалися в старших класах нашої школи. Відомі вчителі та директори школи у довоєнний період. Це Костенко… (викладав рос.мову), Герасименко, Бебешко М.Т. (директор 1934-1936 рр.), Рибак Антон Аксентійович (директор 1936-1939); Нещадим П.А.(директор, учитель біології), Каліновський (учитель історії), Кащук (завуч, учитель російської мови), Міщенко (учитель математики). Окремо слід згадати Кочубінську Анфію Федорівну (учителя молодших класів), яка була нагороджена орденом Леніна за педагогічну діяльність.   




Джерело: http://khryst.net
Категорія: Історичні сторінки міста | Додав: Татіка (18.02.2013)
Переглядів: 242 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Христинівська Станція Юних Техніків © 2017
Всі права застережено. При повному чи частковому використанні матеріалів сайту посилання є обов'язковим!