64 роки минуло з того часу, коли прогриміли останні постріли Великої Вітчизняної війни. Давно залікувала рани полита кров’ю земля, та не стерти ніколи в пам’яті народній подвиг тих, хто не шкодуючи свого життя боронив рідний край від фашистської навали. 
       Ми пам’ятаємо і шануємо воїнів Великої Вітчизняної, схиляємо голови перед трудівниками тилу, розуміємо біль тих, хто був змушений жити в окупації і терпів знущання фашистів, зі скорботою слухаємо спогади дітей війни, чиї спогади чи не найвразливіші.

      Коли почалася Велика Вітчизняна війна, христинівці під керівництвом партійних і радянських органів віддавали все необхідне й можливе для боротьби з ворогом, послали на фронт своїх кращих синів.
       25 липня 1941р. лінія фронту вже проходила біля Христинівки. Два дні жорстокі бої з окупантами вели тут частини 6-ї і 12-ї армій Південного фронту. 27 липня загарбники захопили селище.
      Трудящі Христинівки під час тимчасової німецько-фашистської окупації зазнали тяжких випробовувань. Близько 4 тис. юнаків і дівчат з району гітлерівці силою вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Але радянські люди не скорилися ворогові. В селищі була створена підпільна патріотична організація для боротьби з фашистами. До її складу ввійшли П. М. Миколайчук, військовий фельдшер Й. Г. Панченко, залізничник І. К. Кравчук і командир Червоної Армії М. Д. Тодорчук. На початку 1942р. в організації вже було 12 чоловік, вона поділялася на кілька груп. Командиром був І.К.Кравчук. На станції час від часу гриміли вибухи, летіли під укіс ешелони. Першим диверсійним актом була старанно підготовлена і здійснена М. Д. і С. Д. Тодорчуками в травні 1942р аварія ворожого ешелону на дільниці Шукайвода-Севастянівка. Під укіс тоді полетіли паровоз і 7 вагонів з військовим спорядженням; рух на залізниці затримано на 13 годин. Протягом 1942р.патріоти вчинили 3 аварії на залізничній колії між Христинівкою і Монастирищем. Пізніше до підпільників приєдналися радянські воїни, які втекли з фашистського табору. В квітні 1943р за завдання месників М. Д. Тодорчук встановив зв’язок з 2-ю Українською партизанською бригадою (командир А.Г.Кондратюк), що діяла на території ряду районів Вінницької та сучасної Черкаської областей. З того часу христинівська група увійшла до складу одного з її загонів.

      Фашисти скаженіли, посилювали репресії. В кінці жовтня 1942р. вони стратили 22 заложники, які відмовилися видати підпільників. У відповідь на це диверсійна група доручила П. М. Миколайчуку вчинити аварію на самій станції. 8 листопада патріоти спрямували маневровий паровоз на поїзд, який входив на станційні колії з Росішок. У результаті з ладу вийшло 2 паровози та 8 вагонів з верстатами і зерном. Рух було затримано на 24 години. В лютому наступного року комсомольці зняли з 18 гармат, що направлялися на фронт, замки.
      В липні 1943р. на перегоні Христинівка-Яроватка підпільники під керівництвом П. М. Миколайчука розібрали колію і пустили під укіс ешелон (паравоз і 14 вагонів) з вугіллям, яке фашисти везли до Німеччини. Рух на залізниці припинився на 13 год.
      Крім того, підпільники переадресовували вагони, відрізували у них з’єднувальні рукави автогальм, перешкоджали відправленню молоді на каторгу до Німеччини, розповсюджували листівки, в яких закликали населення до боротьби з окупантами. Восени 1943р. зрадник видав патріотів ворогам. 18 учасників групи було заарештовано і по-звірячому закатовано.
      Після Корсунь-Шевченківської битви в районі Умані-Христинівки було зосереджено велике угрупування ворога, тут відбувалися запеклі бої. 9 березня 1944р. бійці 202-ї та 206-ї стрілецьких дивізій, 3-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, 2-ї та 45-ї механізованих бригад, 745-го самохідного артилерійського полку 2-го Українського фронту визволили Христинівку. З рук ворога було вирвано один з важливих залізничних вузлів, базу німецьких танкових з’єднань, опорний пункт, що прикривав південну групу фашистських військ. Крім того, радянські війська перерізали всі шляхи, що вели звідти на південь і захід.
      У визволенні Христинівки від ворога брали участь воїни багатьох національностей країни. Про це яскраво свідчать прізвища 32 бійців, викарбувані на пам’ятнику, встановленому 1950 року на братській могилі в центрі міста. Серед них – 16 росіян, 9 українців, 2 білоруси, 5 представників народів Кавказу та Середньої Азії.
      У перемогу над гітлерівськими загарбниками внесли великий вклад і трудящі Христинівки. Тільки в боях на фронтах Великої Вітчизняної війни брало участь понад 600 жителів селища. Близько 200 з них не повернулося додому. 30 жовтня 1966 року на їх честь урочисто відкрито Обеліск Слави.
       593 чоловіка відзначено бойовими орденами і медалями.
     В тяжких умовах після визволення довелося трудящим Христинівки піднімати з руїн і відроджувати господарство. Окупанти вивели з ладу паровозне депо, електро- і водонасосну станції, 12,4км станційних колій, повністю знищили вокзал, 7 залізничних мостів і труб, 43 стрілочні переводи, 10 км головних колій, житлові будинки, підприємства райцентру, школи.
      Вже на 10 день після визволення Христинівки почали працювати МТС, всі служби залізничного вузла, маслозавод. Промисловість і транспорт успішно виконували виробничі плани, а трудівники полів на 35 днів раніше строку розрахувалися з державою по хлібозаготівлі. Відновили роботу школи, обидві лікарні, амбулаторія, аптеки, дитячі ясла.

Історія Христинівщини в роки Великої Вітчизняної війни завжди трепетно вивчалася. Свідченням цього є те, що у керівника дитячої літературної студії "Зернятко” В.І.Криницького ми дізналися, що 25 років тому він спеціально подавав запит в Державний Архів Збройних сил бувшого СРСР і отримав копію Указу, що свідчить про важливість наступальних боїв в районі Христинівки. Він люб'язно поділився з нами інформацією і ми маємо копію цього Указу. Ось він ...